А далі на нас чекала «знакова» та цікава подія. У березні Україна вперше взяла участь у командному чемпіонаті Європи на Мальті. В ті часи формат проведення командних турнірів дуже сильно відрізнявся від сьогодення. В кожній команді було по три гравці, які грали по два фрейми з кожним з трьох суперників. Тобто, всього виходило 18 фреймів. Отже грали до 10 перемог, в разі рахунку 9:9 контровий фрейм розігрували лідери збірних. І ось, в першу в нашій історії збірну України увійшли лідер вітчизняного снукеру Сергій Ісаєенко, В’ячеслав Нездимовський, який поєднував статус гравця з обов’язками голови делегації, та … Ярослав Тарновецький. Саме так. Безумовну, вже на той час, зірку піраміди було вирішено взяти до складу національної збірної зі снукеру. Цікаво, що той командний чемпіонат Європи був єдиним в кар’єрі Тарновецького снукерним турніром. Не просто міжнародним, а взагалі. Ні до, не після того, Ярослав не грав у снукер навіть на території України. І, взагалі, жоден з майстрів піраміди більше не брав участі у міжнародних турнірах за межами України. Тим не менш, рівень снукерної гри Тарновецького виявився досить пристойним. Принаймні, в нашій команді саме він був лідером і досяг найкращого результату.
В групі у зібрній України було шість суперників. В плей-оф виходили п’ять кращих. Наші хлопці стартували з поразки від першої збірної Ірландії (Родні Гоггінз, Роберт Мерфі, Філ Арнольд) – 2:10. Тарновецький з Ісаєнком взяли по одному фрейму. Далі був програш 2:10 лідерам групи німцям (Анйсле, Ліппе, Мюнстерманн). Обидва очки приніс Тарновецький, який виграв свій мікроматч у Мюнстерманна – 2:0.
А далі була перша, історична, перемога. З рахунком 10:5 обіграна збірна Фінляндії (Міка Карху, Анті Сілво, Вейкко Ханнула). Сергій Ісаєнко виграв чотири фрейми з шести, Ярослав Тарновецький – три з чотирьох, В’ячеслав Нездимовський – три з п’яти. На жаль, та перемога лишилась єдиною для нашої команди на мальтійському чемпіонаті. Далі була нищівна, 0:10, поразка від Ісландії, дуже прикрий програш хорватам з рахунком – 8:10 – при тому, що Тарновецький виграв п’ять фреймів з шести, і заключна поразка також в боротьбі від мальтійців – 6:10. Але єдиної перемоги при 28 виграних фреймах (Тарновецький – 13, Ісаєнко – 11, Нездимовський – 4) вистачило українцям для вихода з групи до 1/8 фіналу. А там був Вельс на чолі з сьогоднішнім профі Лі Вокером. Поразка 2:10 підвела риску під першим, і не можна сказати що невдалим, виступом збірної України на командному чемпіонаті Європи.
Турнірне життя в Україні, тим часом, йшло своїм шляхом. В квітні в перший і, на жаль, в останній раз, була проведена Прем’єр-Ліга. В клубі «Карат» протягом декількох тижнів 16 гравців визначали найкращого. Організація для того часу на серйозному рівні, всі зустрічі демонструвались онлайн. Спочатку грали в чотирьох групах колові турніри, потім вісімка кращих зустрілась у плей-оф. Переможцем Прем’єр-ліги став Сергій Ісаєнко, який переміг у фіналі Віктора Миронюка – 5:1. Олександр Касьянов та Олександр Захаров розділили третє місце. Наприкінці квітня Ісаєнко виграв ще один, вже четвертий турнір того року, перемігши у Львові на другому етапі Кубку України. Далі на нас чекало дуже насичене, з чемпіонатами Європи та світу, літо, але про це вже в наступній частині.
