01 грудня 2020 дата публікації

Портрет суперника. Джо О’Коннор

7 грудня в першому колі Scottish Open Юліан Бойко грає з англійцем Джо О’Коннором. Рівень суперника – мабуть десь посередині між зірками, з якими вже встиг пограти Юліан, і дебютантами туру.

Гравець, що у своєму третьому повноцінному сезоні в мейн-турі досить непогано будує професійну карєру.

Джо 25 років, він походить з Лестера, батьківщини Марка Селбі. Англійська вікіпедія досить розпливчато називає його «A pool champion as a junior», не пояснюючи, чемпіоном чого саме був в юніорському пулі Джо. Але можна зробити висновок, що починав О'Коннор саме з пулу.

Перша поява Джо ОКоннора на міжнародній снукерній арені відноситься до 2012 року, коли у 16-річному віці Джо прийняв участь у декількох турнірах РТС. В одному з них юний аматор дав бій Ріккі Волдену, програвши 3:4 з брейками 75 та 68 очок.

У 2013 році Джо вперше заявився на QSchool, але здобув лише одну перемогу в трьох спробах. В тому ж році О’Коннор одного разу пройшов кваліфікацію на Євротур, але вже у першому колі основної сітки зазнав нищівної поразки від Маркуса Кемпбелла – 0:4.

Наступного року відбувся прорив в кар’єрі Джо. Йому не вдалось кваліфікуватись в мейн-тур через QSchool, але поразки в заключному колі від Лі Вокера вистачило для того, щоб потрапити в когорту аматорів, яких запрошують на професійні турніри.

Дебют Джо на турнірах мейн-туру видався трагікомічним. Суперник – Ендрю Хіггінсон примудрився запізнитись настільки, що зустріч розпочалась за рахунку 3:0. Поки Ендрю приходив до тями, О’Коннор холодно добив суперника, вигравши два фрейми з двух. Але вже в наступному колі Кріс Вейклін прийшов вчасно і виграв у Джо 5:2.

Нашим читачам, напевно, буде цікаво подивитись, що таке мейн-тур для новачка, і як він може жорстко поводитись з юним дебютантом. Отже, у перший, хоча і в статусі аматора, але повноцінний сезон в турі, О’Коннор поступився 1:6 Найджелу Бонду, коли вигравши перший фрейм надалі взагалі не підходив до столу, 0:6 Нілу Робертсону, 0:4 Домініку Дейлу, 1:5 Шону Мерфі, 0:4 Девіду Моррісу, 0:4 Джадду Трампу (9 очок за гру), 1:4 Кайрену Вілсону, 1:5 Майклу Леслі та 4:10 у першому колі чемпіонату світу Марку Девісу. Але було й вісім виграшів у кваліфікаційних, аматорських стадіях Європейського туру, та головне досягнення – перша повноцінна перемога над професіоналом – 5:2 в 1/64 фіналу China Open над Беном Вулластоном. За сезон Джо О’Коннор заробив 6 000 фунтів (по 3000 за кожну з двох перемог).

Здавалось, що здобувши такий досвід, Джо зможе пройти QSchool, але не так сталось, як гадалось. Поразки у другому та четвертому колі, й на той час 20-річний англієць відступає в аматорському рейтингу, що позначилось на кількості запрошень на професійні турніри. В цей сезон О’Коннор зіграв лише на семи турнірах, та не здобув жодної перемоги. На German Masters вчасно прийшов Хіггінсон та взяв реванш, щоправда у важкій боротьбі – 5:4. А на двох головних турнірах – чемпіонатах Великобританії та світу з Джо познущались Марк Селбі та Лян Веньбо. 6:0 та 10:2 відповідно. Провалом закінчився й виступ на Євротурах – Джо лише два рази з шести зміг пройти аматорську кваліфікацію, але і в тих випадках його зупиняли професіонали вже в 1/64 фіналу.

Як наслідок, після шести тисяч фунтів у сезоні 2015/2016, цей сезон Джо закінчив з нулем.

Третій в житті О’Коннора QSchool навесні 2017 року став найневдалішим з усіх. Він виграв лише одну зустріч.

Звичайно за таких результатів про запрошення на професійні турніри можна було забути. Про О’Коннора згадали лише раз, запросивши на пре-кваліфікаційний (тобто той, що передував 1/64 фіналу) раунд English Open, де його розгромив китаєць Фан Сюнмань – 4:0. Але нема лиха без добра. Саме цей сезон став переломним в кар’єрі Джо. По-перше, він дуже вдало зіграв на Paul Hunter Classic. Спочатку пройшов аматорську кваліфікацію, обігравши нашого знайомця Пітера Девліна, а потім переміг двох професіоналів – Лукаса Клекерса та Харві Чандлера. Лише Іан Бернс в 1/16 фіналу зупинив героя нашої розповіді – 4:0. За цей турнір Джо заробив 1 000 фунтів. А по-друге, О’Коннор почав вигравати все на англійському аматорському рівні. І в нагороду за чотири перемоги на English amateur tour О’Коннора було запрошено до Шеффілду на EBSA Play-Offs.

Виграти лише дві гри для того, щоб потрапити до мейн-туру – це був шанс, який не можна було змарнувати. І Джо цього разу не схибив. Прибув до Шеффілду в бойовому стані, і розбивши спочатку Брендона Саржента – 4:1, а потім й Олівера Брауна – 4:0, здобув омріяну професійну ліцензію на два сезони. До речі, другим переможцем EBSA Play-Offs того року став ще один сьогоднішній відомий профі валлієць Джеймі Кларк.

Але за зовсім невеличкий час, що промайнув з моменту перемоги на EBSA Play-Offs до тепер вже повноцінного дебюту у мейн-турі, Джо О’Коннор встиг ще раз дуже гучно відзначитись. Розбивши у фіналі Ендрю Нормана з рахунком 10:3, Джо став чемпіоном Англії серед аматорів. І з цим престижним титулом розпочав професійну кар’єру.

Дебютний професійний сезон Джо О’Коннора став дуже вдалим, і це ще слабо сказано. 60 000 рейтингових очок та перший півфінал рейтингового турніру в перший же сезон – це дуже круто.

Вже на першому турнірі, яким став Riga Masters, О’Коннор пройшов два кола, перемігши Джордана Брауна та Лі Вокера. Зупинив його лише Стівен Магвайр. Також два кола Джо пройшов на Paul Hunter Classic, але в цей же час програв у першому колі на шести рейтингових турнірах поспіль.

А потім був Юкей, і дві перемоги над серйозними суперниками. Спочатку Джо розбив Раяна Дея – 6:2, а потім здолав свого «улюбленця» Ендрю Хіггінсона – 6:3. Зупиняти О’Коннора, якому на той час вже виповнилось 23 роки, випало Джо Перрі.

Потім були ще дві поразки в першому колі і зірковий час, який настав на Welsh Open. Джо починає з перемоги над Рісом Кларком, після чого в контрі долає Кайрена Вілсона, який на той час хоча ще не був віце-чемпіоном світу, але в світовий «топ» вже входив. А далі – Джек Джонс, Дін Цзюньху (!!!!), Джон Хіггінс (!!!!). Діна Джо обіграв 4:1, Хіггінса – 5:3. І це неймовірний для дебютанта мейн-туру півфінал! Там він програв 2:6 Стюарту Бінему, який зробив чотири сенчурі, але загальний результат вийшов просто-таки неймовірним, а приз у розмірі 20 тисяч фунтів – найбільшим за кар’єру.

Далі «перепочинок» у вигляді трьох поразок у першому колі, і дуже потужне закінчення сезону. На China Open Джо перемагає спочатку Ліама Хайфілда, а потім, вдруге поспіль Джона Хіггінса. Та ще й з рахунком 6:2! Зупинився О’Коннор лише на іранці Хоссейні Вафеї.

І, нарешті, чемпіонат світу. І поки найбільш крута перемога О’Коннора. З рахунком 10:1 він розтрощив Джо Свейла, зробивши два сенчурі – 124 та 122 очки. А потім у надважкій боротьбі переміг в контровому фреймі Джіммі Робертсона – 10:9. І лише в третьому колі дебютант сезону поступився Тепчаї Ун-Ну.

В підсумку, набравши 60 000 очок, Джо О’Коннор за один сезон взлетів на 75 сходинку світового рейтингу.

Другий сезон Джо розпочав, маючи чітке та зрозуміле завдання: потрапити до топ-64 світового рейтингу, та закріпитись у мейн-турі. Здавалось, що після блискучого першого сезону це майже формальність, але все виявилось зовсім непросто. До речі, одна з ідей цієї детальної розповіді – допомогти читачам зрозуміти, наскільки це складна та важка річ мейн-тур, та як непросто та непередбачувано складаються долі навіть дуже талановитих дорослих гравців.

В першій грі другого сезону О’Коннор переміг Пітера Ебдона, який в це міжсезоння закінчив кар’єру, кваліфікувався на Riga Masters, але в латвійську столицю не приїхав. Перша половина року взагалі вийшла провальною. Далі другого кола Джо пройшов лише під новий рік, на Scottish Open а, наприклад, на чемпіонаті Великобританії його просто «знищив» Лю Нін – 6:0. Щодо шотландського турніру, то на ньому Джо переміг двох китайців Бай Ланніна та Яня Бінтао і поступився вже не в перший раз Джо Перрі.

Але початком нового підйому Scottish Open не став, скоріше навпаки. Черга з п’яти поразок в перших колах була перервана лише завдяки груповій стадії Championship League, де Джо переміг Лі Вокера, зіграв унічию з Селбі та поступився Ляну Веньбо.

Після таких виступів впродовж року, зустріч першого кола чемпіонату світу ставала «грою за життя». Лише перемога давала можливість Джо лишитись в турі. І він «вижив», вигравши 6:3 у Дуена Джонса. Потім була поразка в контровому фреймі від Курта Мафліна, але набраних очок вистачило для того, щоби посісти 62-у сходинку в підсумковому рейтингу та подовжити професійну ліцензію ще на рік. За два роки О’Коннор здобув 89 000 очок, з них у другому сезоні лише 29 тисяч.

Але новий сезон Джо розпочав досить вдало, і вже заробив стільки ж очок (26 тисяч), скільки й за весь минулий рік. На European Masters обіграв Лей Пейфаня та Скотта Дональдсона, після чого програв Пітеру Девліну.

На Championship League О’Коннор посів в групі друге місце, хоча мав всі шанси стати й першим. Джо знову, вже втретє, не програв Хіггінсу – 2:2, переміг марокканця Амірі, але не зміг здолати французського аматора Бріана Ошойські.

Вже традиційні для себе два кола Джо пройшов на English Open (Вахеді, Маклауд, поразка від Хокінса), потім також з двома перемогами (Лю Хаотянь, Ентоні Макгілл) кваліфікувався у фінальну частину German Masters, після чого на Northern Ireland Open примудрився програти 3:4 Меттью Селту, виграючи по ходу 3:0.

І ось зараз Джо грає на чемпіонаті Великобританії. В першому колі знову, як і на чемпіонаті світу, здолав Дуена Джонса – 6:4, а потім виграв у Тепчаї Ун-Ну з рахунком 6:3. І ось у вівторок Джо О’Коннор грає проти Джо Перрі, якому програв всі чотири попередні зустрічі.

Ось такий суперник дістався Юліану. Не зірка, але гравець, який вже має досвід, як позитивний, так і негативний, який може як перемагати найкращих снукеристів світу, так і програвати навіть аматорам.